На прошлых выходных катались по Молдове, для нас это была первая поезка по Вашей стране, вот впечатления(сорри, если кто не понимает украинского..):
На щастя, ще є країни, куди з українським паспортом можна їхати, не переймаючись щодо візи. Одна з таких країн-побратимів - Молдова.
Купуємо квитки на 341 потяг з Києва до Могилів-Подільського. Молдавський поїзд ззовні трохи нагадує товарний чи поштовий вагон, але всередині - ремонт і все так само, як і в звичайних українських плацкартах. Хоча, не зовсім все. Постійно ходять вагоном валютні міняли (як-не-як, поїзд їде територією трьох держав), жіночки з пивом, м’якими іграшками і газетами. У вагоні стоїть тримовний гул, хоча молдавської таки більше.
Зранку збираємо велосипеди на платформі Могилівського вокзалу - і на кордон. Як не дивно, черги практично немає, і ми разом з десятком жіночок з мєгакравчучками (це як звичайна кравчучка, тільки в чорити рази більша) віддаєм свої паспорти на перевірку. Фактично, для того щоб перейти в Молдову, потрібен лише закордонний паспорт. Прикордонники відверто здивовані бачити людей з велосипедами і велорюкзаками замість картатих торб «мандрівних човників» і кравчучок.
Отож, ми на іншому боці Дністра, а отже, і кордону. Із села Отач (Атаки) їдемо в напрямку Сороки. Всі вказівники написані латиницею. Як потім нам розповів екскурсовод в Сороці, у Молдові багато разів змінювалась абетка - то на латиннську, то на кириличну, переважно з політичних міркувань. До речі, назва Сороки, як виявилось, походить не від назви всім відомого птаха. Сор - корінь, що вживається в молдавській мові для означення сонця, із «Сор» починається ім’я древнього бога сонця, що його славили тут в дохристиянські часи.

Сорокська фортеця - одна з трьох найбільших на Дністрі, після Білгород-Дністровської та Хотинської. Ззовні вона виглядає менш велично, ніж перших дві, але всередині вона дійсно вражає!
Це один із замків-веж, що зустрічаються дуже рідко. Фортеця невелика за площею, має ідеальну круглу форму, з діаметром 37,5 метрів. Замок має п’ять веж: чорити круглих, і одну квадратну - вхідну вежу. Башти мають по три поверхи, в стінах є отвори для стрільби з гармат. Висота фортечних мурів 15-20 метрів, а товщина стін 3,5 метрів. Всередині замку збереглась військова середньовічна церква. Коли ми дістались до фортеці, вже вечоріло і ворота були зачинені. Але наглядач музею відчинив їх спеціально для нас і провів цікаву екскурсію. Те, як він любить свою землю, як цікаво розповідає про бурхливе середньовічя, що багатьма війнами і битвами прокотились по цій землі, викликає повагу і захоплення. Правда, об’єктивного історика з нього ніколи не вийде, надто він вже патріотично налаштований
На ніч ми зупинились в монастирі, що знаходиться недалеко від села Косуець в долині правої притоки Дністра. Монахи гостинно виділили нам кімнату для гостей. Зранку розбудили на недільну ранкову службу. Як же класно там співають прихожани! Монастир має всій ставок з штучним островом, де розводять рибу, невелику вівцеферму, курей та іншу живність. І місце розташування обрано дуже вдало - навкруги гориста місцина Дністровського каньйону, прямо біля монастиря тече чиста річка. Одним словом – краса.
Рушили далі. По плану ми мали переплисти на паромі Дністер, далі - Буша і повернення в Могилів. Але паром виявився недіючим. При тому, що телефонували перед поїздкою – прикордонники запевняли, що все ок. Найближча переправа - в Сороці. І то, не всім можна нею скористатись - лише громадянам України і Молдови. А у нас в групі була дівчина з Москви... Довелось розділитись. Я поїхав з Олею молдавським берегом назад в Могилів, інший інструктор, Юрко, поїхав з рештою групи по первісному маршруту. Проте, все що не є - на краще. По дорозі в Отач ми знайшли ще два цікавенних монастирі: біля сіл Рудь і Каларашівка.

Обидва монастирі датуються приблизно XVI століттям і побудовані в своєрідному старомолдавському стилі. Обидва розташовані на правих притоках Дністра, обидва мають власні ставки. Каралашівку ми дивились вже затемно, тому фоток немає. Швиденько їдемо далі в Атаки, переходим кордон, і на поїзд.
Зранку, коли сидимо із сонними очима на роботі, з теплою посмішкою згадується така цікава і незвичайна країна - Молдова. І це ж лише її маленький шматочок. А отже, є неоране поле для майбутніх планів.

Фотографії з веломандрівки тут: велотур в Молдову

фотки красивые, снег удивил

Можно была продолжать описывать всё по русски . Начал хорошо , потом видимо вставил скоппированное с украинского форума , где первый раз всё и написал !

Да фотки красивые !

фото гуд, понравилось, молодцы! а вот с описанием конечно трудно

В тех же гуглях с украинского очень четко переводится на русскии за мгновение.......и не проблема

svitzaochi,
Спасибо за отчёт!!

svitzaochi,
скорее всего погранцы были удивлены не велосипедистам! а велосипедистам на снегу!!)))) !кишиневу,в этом году со снегом не повезло!за то на севере выпадал часто и по многу!))

брат Василича сделай доброе дело переведи

Вот тоже, но на русском, сорри если с ошибками:

К счастью, еще есть страны, куда с украинским паспортом можно ехать, не заботясь о визах. Одна из таких стран-побратимов - Молдова.
Покупаем билеты на 341 поезд из Киева до Могилев-Подольского. Молдавский поезд извне немного напоминает товарный или почтовый вагон, но внутри - ремонт и все так же, как и в обычных украинских плацкартах. Хотя, не совсем все. Постоянно ходят вагоном валютные меняли (как-никак, поезд едет по территории трех государств), женщины с пивом, мягкими игрушками и газетами. В вагоне стоит трехязычный гул, хотя молдавской таки больше.
Утром собираем велосипеды на платформе Могилевский вокзала - и на границу. Как ни странно, очереди практически нет, и мы вместе с десятком женщин с мегакравчучками (это как обычная кравчучка, только в четыре раза больше) отдают свои паспорта на проверку. Фактически, для того чтобы перейти в Молдову, нужен только загранпаспорт.
Пограничники откровенно удивлены видеть людей с велосипедами и велорюкзаками вместо клетчатых торб «странствующих челноков» и кравчучок. Из села Отач (Атаки) едем в направлении Сороки. Все указатели написаны латиницей. Как потом нам рассказал экскурсовод в Сороке, в Молдове много раз менялась азбука - то на латиницу, то на кирилицу, преимущественно по политическим соображениям. Кстати, название Сороки, как оказалось, происходит не от названия всем известной птицы. СОР - корень, который употре######ется в молдавском языке для указания солнца, с «СОР» начинается имя древнего бога солнца, что его славили здесь в дохристианские времена.

Сорокська крепость - одна из трех крупнейших на Днестре, после Белгород-Днестровской и Хотинской. Внешне она выглядит менее величественно, чем первые две, но внутри она действительно впечатляет!
Это один из замков-башен, которые встречаются очень редко. Крепость невелика по площади, имеет идеальную круглую форму, с диаметром 37,5 метров. Замок имеет пять башен: четыре круглых и одну квадратную - входную башню. Башни имеют по три этажа, в стенах есть отверстия для стрельбы из пушек. Высота крепостных стен 15-20 метров, а толщина стен 3,5 метров. Внутри замка сохранилась военная средневековая церковь. Когда мы добрались до крепости, уже вечорило и ворота были закрыты. Но смотритель музея отворил их специально для нас и провел интересную экскурсию. То, как он любит свою землю, как интересно рассказывает о бурном средневековье, что многими войнами и битвами прокатились по этой земле, вызывает уважение и восхищение. Правда, объективного историка из него никогда не получится, слишком он уже патриотически настроен
На ночь мы остановились в монастыре, который находится недалеко от села Косуець в долине правого притока Днестра. Монахи гостеприимно выделили нам комнату для гостей. Утром разбудили на воскресную утреннюю службу. Как же классно там поют прихожане!
На територии монастрыря есть пруд с искусственным островом, где разводят рыбу, небольшую овцеферму, кур и другую живность. И место расположения выбрано очень удачно - кругом гористая местность Днестровского каньона, прямо возле монастыря течет чистая река. Одним словом - красота.

Отправились дальше. По плану мы должны были переплыть на пароме Днестр, далее - Буша и возвращения в Могилев. Но паром оказался недействующим. При том, что звонили перед поездкой - пограничники уверяли, что все ок.
Ближайшая переправа - в Сороке. И то, не всем можно ею воспользоваться - только гражданам Украины и Молдовы. А у нас в группе была девушка из Москвы ... Пришлось разделиться.
Я поехал с Олей молдавским берегом обратно в Могилев, другой инструктор, Юрко, поехал с остальной группой по первоначальному маршруту. Однако, все что не случается- к лучшему. По дороге в Отач мы нашли еще два интерессных монастыря: возле сел Рудь и Каларашивка.

Оба монастыря датируются примерно XVI веком и построены в своеобразном старомолдавском стиле. Оба расположены на правых притоках Днестра, оба имеют собственные ставки. Каралашивку мы смотрели уже затемно, поэтому фоток нет. Быстренько едем дальше в Атаки, переходим границу, и на поезд.
Утром, когда сидим с сонных глазами на работе, с теплой улыбкой упоминается такая интересная и необычная страна - Молдова. И это ведь только ее маленький кусочек. А значит, есть невспаханное поле для будущих планов.

ФОТОГРАФИИ ЗДЕСЬ: Велотур в Молдову

svitzaochi
Спасибо за интересный отчет и за фотки!
Приезжайте еще!

Рад, что вам біло интересно читать. А по поводу приезжайте - приедем обязательно. Подскажете что стоит посмотреть в Молдове?

п.с. кстати, на 8 марта еще одна група из Киева едет в район Сороки-Отачи на велоекскурсию